Пам'ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігаються в родинах. Ми всі повинні знати історію свого села чи міста, родини, завжди пам’ятати про ту землю, на якій народилися. Народ, позбавлений пам’яті, позбавлений своєї історії, не може існувати й розвиватися. Дорога ціна, заплачена українським народом за участь у найстрашнішій за всю світову історію війни. Не щезне з пам’яті людської, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над нацизмом. Вона увірвалась у дитинство і юність наших бабусь і дідів, прадідів і прабабусь, мов чорний смерч. Підпалила нашу квітучу землю, палала ненька-Україна. Війна… Це страшне лихо, яке увійшло в кожен дім, сім’ю. Війна розбила сім’ї, розділила закоханих, забрала батьків і матерів у дітей. Час спливає невпинно і безжалісно. З кожним роком, з кожним днем все менше серед нас ветеранів Другої світової війни. Але є ті люди, які мають право розповісти про війну від імені всіх солдат, що здобули Перемогу, від імені тих, що дійшли і не дійшли до неї, нагороджених і ненагороджених, живих і мертвих. Рідна земле! Пам’яттю людською ми збережемо героїчний подвиг твій..